Почукаєв Андрій Григорович (Баламут). Засуджений за вбивство двох людей, вчинене групою осіб з мотивів національної ненависті. Справу було сфабриковано перед виборами 2007-2008 років в РФ з метою дискредитації опозиціонерів з націоналістичними поглядами. Провину не визнав. Потерпілі по справі – уродженці Дагестану, колишні співробітники силових структур. Термін позбавлення волі – 19 років. До цього притягався до відповідальності за спротив нелегальним мігрантам. Зараз перебуває в ІК-6, за адресою: Псковська область, Себезький район, селище Сосновий Бір.

photo_2016-11-30_04-49-08“Мене було затримано через три місяці після інкримінованого діяння. Зателефонував знайомий, що став потім по справі свідком обвинувачення, попросив про зустріч. Я, не знаючи, в чому справа, приїхав, на мене накинулися семеро співробітників у цивільному, били ногами просто на вулиці, поки люди навколо не почали обурюватися. Потім закували в наручники і відвезли в прокуратуру, де катували ще кілька годин, погрожували заарештувати дружину і відправити дітей в дитбудинок, якщо я не зізнаюся. Я дав свідчення проти себе, від яких на наступний день відмовився, і в суді вони не звучали, однак, це стало приводом до мого арешту. Це стандартна практика в РФ.

У російських місцях позбавлення волі націоналісти є чужим елементом, тут тільки дві сили: менти/червоні і злодійський рух, який переважно складається з кавказців. Часто вони діють заодно. Доводиться лавірувати, оскільки створити свій хід на кшталт американських угрупувань за інтересами, націоналісти не можуть через нечисленність і недостатню ідейність більшості засуджених за політичні переконання.

Мною особисто робилися такі спроби під час перебування в Бутирській в’язниці (завдяки знанню законів була створена “біла хата”, де в різний час з відносним комфортом посиділи інші політв’язні Кремлівського режиму. Були навіть спроби розширитися до двох камер, але через нечисленність контингенту вони не увінчалися успіхом. У Пітері, як я чув, було трохи краще, там сиділо багато націоналістів і було кілька “білих хат”, які курирував співробітник, що дотримувався наших поглядів. У таборах же концентрація націоналістів ще менша, тому що російський народ є наскрізь просякнутий “ватним антифашизмом”. Не зламатися і не прогнутися мені особисто допомагає глибока переконаність у правоті своїх ідей і достатня освіченість, щоб донести їх у разі необхідності як до “червоних”, так і до “чорних”.

Так, я перебуваю на “профобліку” як екстреміст, у зв’язку з чим мені не дають “заохочень” і з певною регулярністю накладають стягнення, в тому числі й у вигляді поміщення в ШІЗО, що, звичайно, вплине на вирішення питання про умовно-дострокове звільнення. Але я розумію, що це палки в колеса з боку путінської влади в цілому, і не звинувачую окремих співробітників, вони в даному випадку є лише покірними пішаками. З боку інших ув’язнених якщо і є неприязнь, то вона ретельно приховується, бо “злодійський уклад” засуджує неприязнь за переконання.

Я займаюся спортом, читаю історичну літературу

Моє ставлення до подій в Україні з кінця 2013 року і донині – незмінне. Я підтримував Майдан і обурений брутальною поведінкою РФ в ситуації з Кримом і Донбасом. Правильним сприйняттям того, що відбувається, я зобов’язаний як своїм рідним, що живуть в Україні і подають не перекручену кремлівськими ЗМІ інформацію, так і знанню того, що Українські націоналісти ніколи не були русофобами.

Крім того, не маючи ілюзій щодо Євросоюзу, я вважаю його меншим злом, порівняно з путінським необільшовизмом. Влада Путіна захопила в РФ всі важелі впливу, від силових структур до ЗМІ, він вміло маніпулює нерозвиненою суспільною свідомістю, вбираючись одночасно в антифашистський, демократичний, імперський та антиглобалістський одяг, жорстко придушуючи всіх неугодних і просто мислячих людей. Тому для мене цей ворог є більш реальним, ніж горезвісні “світові змови”.

Щодо росіян, що поїхали воювати за Україну, честь їм і хвала, але тут є тонкощі. По-перше, не можна було пускати співробітників російських силових структур, бо колишніх серед них не буває. Це готова “п’ята колона” (вибачте за штамп), Філіппов вже себе проявив, за Богдановим та іншими справа не стане. Ще я про напад на інкасаторів чув, толком не знаю, що до чого, але і там якийсь російський силовик засвітився. Що це, як не спроба дискредитації добровольчих формувань.”


Інтерв’ю з Андрієм стало можливим завдяки його родині, які власне і передали лист та фото з архіву редакції Національного центру правозахисту.

Андрій сам вивчив українську мову, вільно нею спілкується та читає, за що заслуговує окремої поваги та є прикладом для українців, які не знають рідної мови.

Витрачайте час з користю, розвиватись ніколи не пізно.

Позначки: