“На лічильнику: 600” Юрій Хорт (з листа переданого адвокатом)

Непомітно минули 600 днів, відколи мене викрали і ув’язнили за виступ проти Порошенка.

Тюрма – це вакуум, місце без подій. Кожен наступний день схожий на попередній. Тому обернувшись назад, мені практично нічого згадати про цей час. Фото ХортДень арешту 8.12.2014 для мене був ніби вчора. І в цьому сенсі в’язниця – “машина часу”, яка переносить прикутого мандрівника з точки А в точку В на часовій прямій. Я дивлюсь на лічильник, який показує позначку “600” і підбиваю проміжні підсумки.

Макіавеллі писав: “Те, що не вбиває – робить мене сильнішим.” В моїй подальшій діяльності загроза бути ув’язненим – більше не аргумент проти рішучих дій. І це робить мене сильнішим.

Я здобув нові знання з філософії, економіки, політології, історії, та інших галузях, нарешті маючи час на прочитання відповідної літератури. Мої думки стали глибшими та структурованими.

Наприкінці березня поточного року після палких дебатів, конвой виводив мене з клітки. Люди невдоволено галасували перед судом. Знервована громадською активністю суддя Курбатова запитала мене навздогін:
– Вот вы устроили здесь представление. И что дальше?
– “…Дальше слава. А слава – заповідь моя”. – відповів я словами Шевченка.

Звичайно, кланократи мене мимоволі прославили, хоч я їх про це не просив. Явне феодальне свавілля, коли когось кидають до в’язниці за розірваний портрет олігарха на його вотчині – тема не буденна. Цивілізований світ такого не пам’ятає з часів сталінського тоталітаризму. Тому це викликає значний суспільний інтерес.

Вони показали мені, хто мій справжній друг, а хто ніс у собі фальш; познайомили мене з багатьма громадськими і державними діячами; мобілізували людей найрізноманітніших переконань навколо проблеми, яку самі ж і створили, ревно виконуючи вказівки свого Татка.

“Іноді бруд посідає на троні, а іноді й трон на брудові” – так говорив Заратустра.
Ті, на кому тримається цей трон, поливають мене собою усі ці роки (особливо у Вінниці). На моєму місці ниці духом давно б уже здалися: визнали б свою вину, щоб “скосити” строк, просили б вибачення у Порошенка, цілували б зад суддям і прокурорам. Маловіри. У них немає ідейного стержня, надособистісної мети. І я їх зневажаю.

Чого ж добилися ці нікчеми, якщо тільки зробили мене сильнішим? Позбавили свободи?

Свобода, за Оруеллом, – це можливість сказати, що 2+2=4. Навіть, якщо Система нав’язує тобі неправду. Мене кинуто за ґрати, тому що я сказав просту істину: “Порох – х*йло” (2+2=4). І ввесь цей час Система силою відібравши свободу пересування намагається мене переконати в протилежному. Але відібрати в мене свободу мислення їй так і не вдалося. І я не відмовляюся від своїх слів. Не караюсь, не мучусь і в жодному разі не каюсь у вчиненому.

Кожен із нас має своє призначення відповідно до схильностей, характеру і навичок. У кожного своя дорога і свій “хрест” – випробування, які він мусить пройти і при цьому не втратити себе, не заблукати на життєвому шляху.

Пригадую, 10 років тому у шкільному творі “Ким я буду, коли виросту?” написав: “Ким би я не став за професією, я завжди буду українським націоналістом”. Воля і могутність України-Русі – це моя надособистісна мета величиною понад життя. Я не відступив від своїх переконань. І свій
“хрест” несу з гідністю.

“Машина часу” продовжує свій рух.

Позначки: