Спогади Віти про війну

eYiF3_9Rp_w

Війна очима сімнадцятирічної дівчини.

Абрикоси

«Я зняла розгрузку, автомат, муху та пішла з Совою їсти абрикоси. Вони там як персики були. Гарна погода, тепло, але в нас тіньок.. Михась ліг під кущем. Демон за чимось пішов до машини. Паша та ще один снайпер, вже старші чоловіки все ж зайняли позиції на кар’єрі, але особливо в приціл ніхто не дивився, погода така. Сова кинув в мене абрикосою і я прийняла бій. Набравши в оберемок побігла за ним. Він стрибнув до Паші на ярус нижче. Спалах, нічого не чую, не бачу. Біжу до пагорба.

– Давай мала, очнись! – Сильний удар по лиці привів мене в себе

– Що сталося? Мені вибило око? -Я на праве око нічого не бачу, але бачу, що повністю вся в крові. В голові біль, ніби ножем ріжуть з середини. Рукою до вуха – тече кров. – Михась! Що зі мною?

По губах зрозуміла, що обстріл. Вмилася. Око на містці. Всі частини тіла також. А кров звідки? І автомат мій де? Згадала де його залишила, рвонула за ним. Пашу розірвало повністю, Сові відірвало голову та руку. Як виявилося, його рука мені й влетіла в голову. Бімби крик я почула будучи практично глухою. Йому розрізало руку, Славі ногу. В Михася осколок по-під бронежилетом попав в ребро. Іншого снайпера вбило осколком в шию. А в мене нічого. Я була від місця, де снаряд розірвало, в метрах семи. Дивно якось. Михась сказав, що по рації передали, що то була засідка, зараз почався бій. Я вже забула, про те, що глуха одягнула розгрузку й сказала, що можу далі воювати. Він мені дав в голову:

– Я зараз тебе сам доб’ю, дурна. До машини.

Я забрала свій автомат і Сови, він не далеко від мого валявся. Боєць без зброї – не боєць, а мішень. Бімбу взяла по-під руку і ми рушили до машини. Прийшла в свідомість від води. Я не дійшла пару метрів і впала. Тут знову в очах потемніло. Далі не пам’ятаю.»

Шишига

«Я поставила варити картоплю. Заїхав Гуцол Вася. Він був завідуючий артилерії Айдару, тому на Георгіївку не поїхав, тримав бій на Металісті якраз. Сіли всі за стіл. Я була вже абсолютно ніяка, тому хотіла швидше в душ та спати, бо завтра з Васею все ж вирішили разом поїхати на Георгіївку назад. Не могла я відпочивати, поки мої всі там. Але Вася поспати не дав. Звідкись притягнув Безоткатку і почали ми її складати на подвір’ї.

– В тебе ж день народження був недавно? Ото тоді від мене подарунок.

Він був завжди милий та подобався мені. Та і я йому. Дзвінок Васі:

– Двохсотих привезли, 12 чоловік. Біля госпіталя вигрузять. Допоможіть там хтось.

В мене в голові ніби рвонуло щось. Там 30 чоловік наших було, і всі мої друзі, знайомі! Поїхали з Васею до госпіталя.

З шишиги як хлам скидали тіла вперемішку. Я з ліхтариком бігаю та перевертаю кожного. Сірко, Шест, Лялік, Андрій… Добре, що не мої. І херово, але все одно рада.

– Манюнь, поїхали на дачу. Вистачить з тебе на сьогодні.

– Добре..

Обійняв, цьомнув в голову, поїхали на дачу.

Посидівши з пів години з мирними, я пішла спати, контузія брала своє.

– Так, як о 10-тій заїду до тебе, і поїдемо. Виспишся?

– Добре. Щасливо…

12-та ранку. Я ще на дачі. Попросила Аркадія, щоб він мене підкинув до комендатури. Зі мною поїхав ще Біжан. Заходжу.

– Васю Гуцула не бачив?

– Його зранку вбили…-кивнув на вінок біля воріт.

– Тобто вбили? Васю?

Васю вбили о шостій ранку. П’янь влаштувала розбірки між собою. Гуцол намагався їх розборонити. І його не стало.

Просто сиджу біля гаража і дивлюся в землю. Поїду на Георгіївку сама.»

Позначки: