Юрій Хорт: [ПЕРЕД]ОСТАННЄ СЛОВО

gkmcgcabm5u

“Минуло 700 днів мого ув’язнення за виступ проти Порошенка, і 14 листопада я матиму останнє слово в Апеляційному суді. Час сказати, хто є хто. Скоріш за все, я “пересиджу” Надію Савченко. І на 709-ий день президентський літак за мною не прилетить. Тому що я вже й так в Україні, “на нашій не своїй землі”.

Олігархічна псевдоеліта, чиновники, мусори, чекісти, судді, прокурори… Всі ці люди не заслуговують на легку смерть перед тим, як потраплять до пекла.

^ Це вороги

Усі ці 700 днів я стоїчно спостерігаю з-за ґрат гнилу ментальність свого міста. Люди, які бачили діяльність Народного Трибуналу, кого вона безпосередньо торкнулась – мовчать. Ніби я для себе гнобив тих корумпованих чиновників, ректорів, головлікарів, російський бізнес, лохотрони… Народні месники даремно “освячували” вогнем майно цих виродків.

З 2008-го я беру активну участь у громадському житті. Насправді свій час і здоров’я я витрачаю на біомасу, якій нічого не потрібно. Приклад: жоден (!) студент Торгового інституту, де з моєї подачі було усунуто корумповане керівництво, не прийшов за 2 роки, коли мене водять у кайданах.

^ Це “овочі”

Маріонетки влади невтомно мене поливають брудом під дружню інертність мас і “підтакування” псевдоактивістів.

Пригадую заголовок газети “20 хвилин” за 17.12.2014 “Чи тягне Хорт на політв’язня?”. Автор статті Оксана Поліщук доводила, що я – хуліган, портрет Порошенка тут ні до чого, і я – не політв’язень. В такому ж дусі вони пишуть і досі.
Коли мене брав на поруки Семенченко, вони вийшли під заголовком: “Савченко до Хорта не приїхала”. І це формально “незалежна” газета, найбільше видання міста Вінниці.

Шлак відвертих блазнів типу місцевого ТБ, газети “Реал” і жменьки дегенеративних сайтів з коренем “vin” я навіть не перебиратиму. Вони – не журналісти.

^ Це лакеї.

6.12.2014 під Вінницькою ОДА було півтисячі людей. В найближчі місяці мого ув’язнення на суд приходила заледве десята частина.

В березні 2015 виходячи з тюремної бані я помітив на парапеті свіжий випуск місцевої газети, де волонтерка Таїса Гайда, одна зі спікерів тих подій, за які я сиджу, закликає: “Не треба робити з Хорта національного героя!”, давайте, мовляв займатись чимось важливішим.
Звичайно. “Справжні герої” лишились на свободі, щоб поливати мене лайном. І це не єдиний приклад демаршу псевдоактивістів.

Я бачив як місцеві “патріотичні”, “опозиційні” партії, що нібито боролись проти клану Порошенка, збирали передвиборчі мітинги, календарні акції (вшановували жертв Голодомору, Героїв Крут, політв’язнів СРСР), і в той же час принципово ігнорували факт мого ув’язнення.
На додачу рік тому вони обрали екс-губернатора Олійника, організатора заколоту “6 грудня” головою Вінницької обласної ради.

Але всерйоз зачепило мене зовсім інше… Втім, я лишу при собі.

^ Це зрадники.

У залі суду я незмінно бачу своїх друзів і старших людей з місцевого Майдану, що ходили на всі засідання. Навіть коли вони відбувалися тричі на тиждень, зранку до 6-ї вечора; навіть коли Курбатова вершила закритий суд, вони боролись з мусорами, влаштовували лежачі протести, блокували будівлю.

Вони та інші допомагали мені морально й матеріально, не забули і не полишили мене подихати тут протягом цих 2 років. Я їм щиро вдячний.

^ Це люди Честі.

Є місцеві видання, які писали правду. Серед них найбільше обласне видання “33-й канал”, інтернет-видання “Vlasno.info“.

^ Це справжні журналісти.

Бог їм дав неспокійного сина: обшуки, арешти, мусорські візити, сльози, тривоги – їхні будні. Їм низько вклоняюсь.

^ Це мої батьки

Проклинаю себелюбів.
Зневажаю лакеїв.
Люблю праведних.
Плекаю помсту.
Вірю в Революцію.
Ні в чому не каюсь.
Не змінюсь.

^ Це я”(с)