“Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”

Закон визначає умови і порядок надання соціальної допомоги особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також засади участі у їх соціальній адаптації органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об’єднань громадян.

Стаття 1. Визначення понять

У цьому Законі наведені нижче поняття вживаються в такому значенні:

звільнені особи – особи, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також звільнені від подальшого відбування зазначених видів покарань за хворобою, на підставі Закону України про амністію чи акта про помилування, умовно-достроково звільнені від відбування покарання, яким замінена невідбута частина покарання більш м’яким, звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років;

соціальна адаптація – комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів;

соціальний патронаж – комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів.

Стаття 2. Особи, на яких поширюється дія цього Закону

Заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи, протягом шести місяців після звільнення з установ виконання покарань.

Особам, які звільняються з установ виконання покарань після відбуття покарання та на інших передбачених законом підставах, працівниками установ виконання покарань роз’яснюються їх права, що випливають із цього Закону та інших законодавчих актів України.

Стаття 3. Органи, установи та організації, на які покладається здійснення заходів соціального патронажу

Заходи соціального патронажу здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спостережні комісії, органи соціального захисту населення, органи охорони здоров’я, органи внутрішніх справ, центри зайнятості населення, будинки-інтернати, кризові центри, служби психологічної допомоги, притулки, в тому числі для неповнолітніх, установи соціального патронажу, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадські організації та інші уповноважені на це органи, організації та установи. (Частина перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2353-IV (2353-15) від 18.01.2005)

Зазначені у частині першій цієї статті органи, організації та установи в разі звернення до них звільнених осіб зобов’язані невідкладно розпочати здійснення щодо них заходів соціального патронажу.

Стаття 4. Створення житлово-побутових умов для звільнених осіб

Звільнені особи, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання жилого приміщення в порядку, передбаченому Житловим кодексом України (5464-10).

Особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, жила площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, – на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 5. Медична допомога звільненим особам

Звільненим особам забезпечується надання медичної допомоги за місцем проживання або за місцем реєстрації у порядку, передбаченому законодавством.

Особи, які на момент звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров’я на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У разі відсутності у звільненої особи місця проживання або місця реєстрації надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням органів, установ або організацій, які здійснюють соціальний патронаж.

Стаття 6. Соціальна допомога звільненим особам

Громадяни похилого віку (чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року), інваліди першої і другої груп із числа звільнених осіб за їх заявою та на підставі висновку медичної частини установи виконання покарань і клопотання місцевих органів соціального захисту населення можуть бути направлені до спеціальних будинків-інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов’язаних за законом та згодних їх доглядати.

Спеціальні будинки-інтернати створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішеннями центральних та місцевих органів виконавчої влади залежно від регіональних потреб.

Громадяни віком від 15 до 28 років отримують інформаційну, правову, трудову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги в соціальних службах для молоді на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Стаття 7. Участь об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій і окремих громадян у наданні соціальної допомоги звільненим особам

У наданні звільненим особам соціальної допомоги на добровільних засадах можуть брати участь об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, у тому числі благодійні організації, а також окремі громадяни.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть шляхом надання соціального замовлення з відповідним фінансуванням з бюджету залучати об’єднання громадян, підприємства, установи та організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.

Стаття 8. Матеріально-технічне забезпечення і фінансування центрів соціальної адаптації та інших установ, що здійснюють заходи соціального патронажу

Матеріально-технічне забезпечення і фінансування центрів соціальної адаптації та інших установ, що здійснюють заходи соціального патронажу, проводяться органами виконавчої влади, які їх утворили.

Центри соціальної адаптації, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб можуть утворюватися та утримуватися за рахунок добровільних пожертвувань підприємств, установ, організацій, релігійних об’єднань і внесків окремих громадян.

Стаття 9. Про організацію освіти осіб, які відбувають покарання

Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань разом з центральним органом виконавчої влади з питань освіти та науки забезпечують надання особам, які відбувають покарання, з метою їх подальшої соціальної адаптації можливості в оволодінні соціально необхідними професіями з урахуванням потреб національної економіки через систему професійно-технічної освіти.

З метою фінансового забезпечення цих заходів центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань разом з центральним органом виконавчої влади з питань освіти та науки щорічно розробляють та подають відповідні пропозиції при складанні проекту Державного бюджету України на наступний рік.

Стаття 10. Гарантії реалізації прав звільнених осіб

Права звільнених осіб, закріплені цим Законом, реалізуються в повному обсязі і не можуть бути обмежені, крім випадків обмеження дієздатності чи визнання їх недієздатними на підставах і в порядку, передбачених законодавчими актами.

Дії державних органів і посадових осіб, які порушують права звільнених осіб, можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 11. Відповідальність за порушення цього Закону

Посадові особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно з законом.

Стаття 12. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону;

подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до законів України у зв’язку з прийняттям цього Закону.

 

м. Київ, 10 липня 2003 року
N 1104-IV