Замкова виправна колонія

Моніторингова місія Національного центру правозахисту відвідала славетне містечко Ізяслав, на околиці якого розмістилась не менш шляхетна Замкова виправна колонія № 58.

Спіралі колючого дроту та заґратоване небо приховують численні таємниці крізь віки, адже історія будівлі сягає початку 17 століття. Та під величчю віковічної споруди  Замкової в’язниці важко не розпізнати розпач та смуток, що її огорнув. 

2

Тут відбувають покарання чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, а також ув’язнені за умисні тяжкі і особливо тяжкі злочини. Замкова в’язниця відома своєю суворістю, адже в радянські часи тут утримувались приречені на страту. З моменту настання української незалежності покарання у виді смертної кари скасували, а всім засудженим вирок замінили певними строками позбавлення волі.

Нам вдалося зазирнути у найпотаємніші куточки Замкової і ми готові ділитись побаченим.

Перше враження — яке воно?

Ми озираємося довкола і відчуваємо збентеженість. Зовні непримітна територія має демократичний вигляд, що зовсім незвично. Спочатку здається, що ми помилились адресою. Радянські ворота з “сонечком” і парканчик більше нагадують дитячий садок, ніж місце позбавлення волі. Та лише чоловіки у вже знайомій формі та синя вивіска з золотими літерами біля входу дають нам зрозуміти, що ми приїхали за адресою. Під час звичної перевірки документів на пункті пропуску спостерігаємо поруч з десяток велосипедів. Працівниця помічає наш подив і з гордістю говорить про своє “просте керівництво”, якому і належить двоколісний транспорт.

Крутимо радянський турнікет. Ми на території. Білий високий паркан, а за ним винуватиця нашої поїздки — колонія.

3

Але передусім на нас чекає коротка розмова-знайомство з тутешнім головним управителем. Такі правила, ми їх виконуємо.

Супровід до керівника колонії не дуже балакучий, але по-Ізяславськи ввічливий, —  пропускає нас уперед. Ми губимось у напрямках і коридорах адмінбудівлі, та все ж знаходимо начальника у просторому кабінеті.

— Вітаємо в Замковій виправній колонії № 58! — по обличчю очільника “зони” прокочується нервова усмішка.

Слухати чи говорити?

4

Замкова виправна колонія № 58 вважається установою максимального рівня безпеки. Про це нам говорить не лише її поважний керівник Новосядлов Олександр Володимирович, а й атмосфера довкола.

— Тут роками, а іноді й більшу частину життя не бачать волі засуджені за умисні тяжкі і особливо тяжкі злочини, — ніби наполягаючи, не припиняє повторювати начальник.

Розмова триває півгодини, упродовж якої очільник Замкової намагається переважати. Ми просимо якомога швидше закінчити бесіду і провести нас. Врешті-решт, домовляємося про ретельний огляд всієї території, чекаємо на охорону і починаємо.

Місія №1: приховати все

— А хто ви? Звідки? Яка мета ваших поїздок? А у скількох вже були? А де найгірше? — збентежено запитують працівники.

Ми звикли до подібних хитрощів, які застосовує адміністрація для відволікання нашої уваги. Ведемо невимушену бесіду і продовжуємо оглядати складські приміщення. Тут і крупи в мішках, і одяг з білизною, і новесенькі жорсткі простирадла. Все на своєму місці.

5

6

Все далі відходимо від адмінкорпусу, наближаємось до «закритої території», а тим часом потрапляємо у харчовий льох.

Консервація цьогорічна. Овочі свіжі в погребі для тривалого зберігання, — розповідають нам.

7

Придивляємось і не помічаємо обов’язкових стікерів на банках. Пояснюють, що не встигли, бо “буквально вчора консервували”. Де-не-де вони є, але з минулорічною датою виготовлення, на жаль.

8

До того ж, окремі блоки чекають на свіжі овочі, а зараз залишилась лише картопля, і та вкрилась “чубами”.

9

На вулиці стоїть червень, сонце добряче припікає, пташки заходяться співом, але зі свіжозеленого помічаємо лише молоденьку траву, що росте на території.

Нещодавно скоротили всі подібні витрати. Добре, що у нас є власна теплиця. Якийсь кріп, петрушку, цибульку можемо для себе виростити. Хоч якась зелень. Літо все ж таки.

10

11

Нам показують як виглядають кімнати для зустрічей. Нові ремонти, іграшки, килими, сучасна техніка. Замкова колонія пишається і демонструє нам свою гордість.

12

13

14

15

16

17

Керівництво в’язниці не втрачає надію довше поводити нас довкола. Поряд з нами з’являється все більша кількість працівників, які бажають з нами поспілкуватись. Але поки ми не розуміємо, до чого це, і навіть раді такій увазі. Між питаннями до нас чуємо розповіді про старовинний храм на території та легенди, що з ним пов’язані. Це нас цікавить найменше.

Ми наполягаємо і вчергове просимо провести нас до основного корпусу та на кухню. Обличчя супроводу радикально змінюються. В повітрі з’являється легке нервування та повисає ніякова пауза, яка від початку перевірки турбує нас найбільше.

Пасічна Анастасія