Слово з-за грат
Вітаю вас, маленькі поціновувачі чужих історій! Мені б хотілося, щоб, читаючи цю статтю, ви спробували поставити себе на місце тих, кому, волею долі чи якихось інших метафізичних понять, довелося відчути на собі всю безвихідь і безпорадність ситуації, що склалася. Безумовно, ви можете сказати: «Навіщо мені це? Я ніколи не опинюсь в подібних умовах, а ті, кому все ж довелося там опинитися, справедливо заслуговують на це».
Вітаю вас, Соратники, і всіх небайдужих до гострих проблем нашого руху. Не стану висловлювати окрему подяку певним людям з усім відомих причин. Свою совість не обдуриш, кожен знає для себе – як і чим він допоміг побратимам в ув’язненні. На прохання мого друга і справді чудової людини, я взявся за написання низки статей, що стосуються відбування покарання у доволі специфічних умовах.
Почукаєв Андрій Григорович (Баламут). Засуджений за вбивство двох людей, вчинене групою осіб з мотивів національної ненависті. Справу було сфабриковано перед виборами 2007-2008 років в РФ з метою дискредитації опозиціонерів з націоналістичними поглядами. Провину не визнав. Потерпілі по справі – уродженці Дагестану, колишні співробітники силових структур. Термін позбавлення волі – 19 років. До цього притягався до відповідальності за спротив нелегальним мігрантам. Зараз перебуває в ІК-6, за адресою: Псковська область, Себезький район, селище Сосновий Бір.
“Минуло 700 днів мого ув’язнення за виступ проти Порошенка, і 14 листопада я матиму останнє слово в Апеляційному суді. Час сказати, хто є хто.
В один момент ім’я молодого націоналіста, бійця добровольчого батальйону «Січ» Ігоря Гуменюка облетіло всю країну – саме його, «захисника Конституції», звинувачують у киданні бойової гранати в силовиків, внаслідок чого померли троє нацгвардійців. За сфабрикованим звинуваченням Ігорю загрожує 15 років позбавлення волі.
Непомітно минули 600 днів, відколи мене викрали і ув’язнили за виступ проти Порошенка.
Тюрма – це вакуум, місце без подій. Кожен наступний день схожий на попередній. Тому обернувшись назад, мені практично нічого згадати про цей час.
Первого мая 2014 года я ещё не был уверен ехать на войну или нет. Второго мая все сомнения отпали. Это был очень жаркий день для меня и тысяч других украинцев в Одессе.
Я первые увидел как убивают автоматным огнем человека прямо в центре моего города. Убивают за то, что он выступил за целостность своей страны.
“На першій ротації разом з нами на точці був боєць 93-бригади з позивним “Палич”. “Паличу” було за сорок років, а в мирному житті він працював трактористом. Мав молодого шістнадцятирічного сина та гарну дружину. “Палич” був в Донецькому аеропорту, де поклав багато сєпарів. Любив і хильнути оковитої. Та чесно кажучи ми його не сильно засуджували за це після пережитого ним у боях. Справу свою він знав і дуже любив свій кулемет. Називав його “Дєточкою”. “Палич” як чув десь поруч бій, то завжди намагався прибігти на ту позицію. І познайомити сепарів з “Деточкою”.
